— Але це вже не дерегуляція, а регуляція.

— Так, але в цьому разі вона є вмотивованою, оскільки напряму пов’язана з рівнем безпеки. Наступне запитання: чи потрібне ринку безпеки ліцензування? Так і ще раз так. Ми вже працювали в безліцензійному просторі, коли не було жодного контролю за якістю виробів та послуг, надійністю роботи систем. Потім вітчизняне виробництво з певними потугами пройшло великий шлях до запровадження ліцензування, яке стало передумовою формування цивілізованого ринку. І якщо нині ліцензування скасувати, а такі розмови ведуться, то це буде великим кроком назад. І ще один момент: кажуть, ніби ліцензійні умови дуже об’ємні, отож надійшла пропозиція з майже двох десятків напрямків робіт залишити тільки чотири.

Я усвідомлюю, що багато керівників підприємств ратують за відміну ліцензування. Мета: швидко заробити кошти на низько-технічних рішеннях за мінімальних витрат. Вважаю, як і більшість керівників підприємств — членів УСПТБ, коли цей ринок забезпечує замовленнями і дає кошти на розвиток, то має бути й третє — гарантована якість робіт та послуг. А її можна досягнути тільки через механізм контролю. Сьогодні це ліцензування.

До слова, на перше читання у Верховній Раді України винесено проект Закону «Про саморегулівні організації», майбутнього документа, який даватиме змогу громадським об’єднанням якнайповніше впливати на правила «гри» у профільній діяльності. У Російській Федерації такий закон уже прийнято, і він починає працювати.

— Зрозуміло, що справа нормативного регулювання і дерегулювання не сприймає поспіху задля вчасного рапорту про зроблене. Але є ще таке явище, як людський чинник, адміністративна політика, комерційний інтерес.

— Є дерегуляція адміністративна і технічна. Колись УСПТБ вніс пропозицію відкоригувати в ліцензійних умовах вимоги щодо запровадження механізму обов’язкової міжнародної системи якості. Поправка збурила багато дискусій, та так і не знайшла місця в документі. Аргумент: міжнародна система якості у світі є добровільною. І я з таким підходом згоден. Але тоді підприємство повинне мати преференцію — стимул до запровадження згаданої системи. Тому УСПТБ запропонував: якщо підприємство повноцінно працює за міжнародною системою якості, то такі фірми слід інспектувати не щороку, а раз на п’ять років. Зрозуміло, коли немає скарг чи звернень. І ще. УСПТБ свого часу вніс пропозицію, що ліцензія має бути безстрокова. Отримав її підприємець і працює, а контролерські органи хай перевіряють підприємство у визначені терміни. Сьогодні ми наблизилися до того, що ліцензія буде безстроковою.

— Це так само дерегуляція адміністративна. А як повинен відбуватися процес технічної регуляції-дерегуляції? Які установи мають бути задіяні у роботі над документом?

— Вважаю, що тут мають працювати фахівці Держтехногенбезпеки, УкрНДІЦЗ МНС України, Технічного комітету зі стандартизації України ТК 25 «Пожежна безпека та протипожежна техніка» і новоствореного Комітету 315 «Системи пожежної та техногенної безпеки будівель та споруд». Тобто слід залучати фахівців від контролерського органу, науки і громадських організацій. Ось такий представницький трикутник, де кожен відстоюватиме позицію: держава — свою, наука — свою, громадськість — свою. Саме за такого розкладу можна виробити дійовий документ.

— Нині на погодженні перебуває проект наказу МНС «Про затвердження Правил пожежної безпеки для об’єктів площею до 300 кв. м», прийняття якого покликане спростити правила пожежної безпеки для суб’єктів господарювання. Прокоментуйте своє бачення реалізації цих намірів.

— Правила з пожежної безпеки мають бути єдиними. Якщо слід виділити вимоги до приміщень площею до 30 кв. м і до 300 кв. м, то це може бути розділ у загальних Правилах пожежної безпеки в Україні. Не бачу мотивації щодо створення окремих правил для 30 кв. м, для 300 кв. м і так далі. Повинен бути єдиний документ. І ще. Якби ці вимоги стосувалися окремо розташованих об’єктів — ще якось можна зрозуміти. Але коли йдеться про мінімальні вимоги до вбудованих й прибудованих приміщень із окремим виходом?! Тобто всюди в будівлі можуть бути встановлені сучасні системи протипожежного захисту, а в приміщенні, про яке йдеться, — вогнегасник. Але ж під час пожежі однаково постраждає вся будівля.

— УСПТБ — один із ініціаторів розроблення Державних будівельних норм «Системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення». На якій стадії проект документа?

— Цю норму внесено до плану розробки Мінрегіонбуду на нинішній рік. Сподіваюся, з березня розпочнуть над ним працювати. Є уже рішення Держтехногенбезпеки, згідно з яким Держтехногенбезпеки, УкрНДІЦЗ МНС України та УСПТБ мають розробити проект зазначених будівельних норм, оскільки потреба у них висока.

— Ви згадали про новостворений Технічний комітет 315, який функціонує при Мінрегіонбуді. Які його головні функції?

—Так, при Мінрегіонбуді створено Технічний комітет 315 «Системи пожежної та техногенної безпеки», який опікується питаннями проектування, монтажу та експлуатації систем протипожежного захисту, що є часткою будівельної інженерії в системі Мінрегіонбуду. Усі ж інші напрямки, скажімо, випробовування речовин, будівельних конструкцій, машин і механізмів тощо, залишаються за Технічним комітетом зі стандартизації України ТК 25 «Пожежна безпека та протипожежна техніка», який функціонує в системі Держспоживстандарту ( сьогодні це структура Мінекономіки — Авт.). Разом із тим раді бачити членами комітету представників Держтехногенбезпеки, УкрНДІЦЗ МНС України, оскільки, як засвідчила практика роботи над стандартами, тільки співпраця у трикутнику інспекція — наука — профільна громадська організація здатна вивести документ на вивірене концептуальне рішення. Закон діє тоді, коли він — продукт соціального узгодження.

— Торік прийнято Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який вніс багато нового у сферу будівництва. Зокрема, ним визначено, що відповідальні виконавці окремих видів робіт, пов’язаних зі створенням об’єктів архітектури, проходять професійну атестацію. Яким чином відбуватиметься атестація експертів із пожежної та техногенної безпеки, а також інженерів-проектувальників з пожежної безпеки, яких залучатимуть до проектування об’єктів будівництва? Хто її проводитиме?

— У світі така практика існує давно. І ми неодмінно до цього прийшли б якщо не сьогодні, то завтра, коли хочемо працювати за Європейськими стандартами. Згідно з «Порядком проведення професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних зі створенням об’єктів архітектури», визначено чотири напрямки підготовки: архітектор, інженер-проектувальник (головні інженери проектів), інженер технічного нагляду та технічний експерт. На сьогодні затверджено Атестаційну архітектурно-будівельну комісію у складі 118 осіб. У кожного напрямку є робочі органи, функції яких виконують профільні громадські організації. Скажімо, за напрямком «архітектура» — Спілка архітекторів України… І ці робочі органи матимуть регіональні офіси в Києві, Харкові, Львові та Одесі. Навчання проводитимуть на платній основі за програмами Мінрегіонбуду. Уже із середини березня 2012 року розпочато формування навчальних груп із підготовки до професійної атестації за відповідними програмами. Потім буде тестування, яке проводитиме атестаційна комісія. І тільки після цього фахівцям видаватимуть персоніфіковані сертифікати. Звісно, буде визначено й порядок контролю за дотриманням цими спеціалістами норм та правил. Також розроблено процедуру анулювання сертифіката у разі порушень чи недоліків у роботі.

— Які ще зміни очікують на ринок пожежної безпеки у сфері будівництва?

— Закон України «Про саморегулювання містобудівної діяльності» —об’ємний документ, який вносить багато змін стосовно і експертизи проектів, і проведення громадських слухань, й планування міст тощо. Там прописано ще дуже важливий момент. Раніше інвестор не відповідав за свої дії під час зведення об’єкта. Це були турботи проектантів, інспекторів держпожнагляду… Тобто відповідали всі, крім забудовника, який міг на власний розсуд робити відхилення від норм і правил, оскільки не було відповідальності. Тепер же забудовник і генпідрядник відповідатимуть за об’єкт і за дії під час його зведення. Так і прописано, що в першу чергу є відповідальним забудовник.

— І ще одна важлива позиція — ДБН «Системи протипожежного захисту». Прокоментуйте очікувані зміни.

— Цей ДБН набув чинності 1 жовтня 2011 року. Його доповнено двома розділами: «Пожежна диспетчеризація» і «Вимоги з пожежного спостерігання». На сьогодні УСПТБ напрацював кілька важливих зауважень до документа. Отож невдовзі збереться робоча група, яка вивчить та узагальнить усі зауваження, пропозиції й технічні помилки. Після корегування звернемося до Мінрегіонбуду з пропозицією внести відповідні зміни.

— Назвіть кілька основних пропозицій?

— Наприклад, стосовно вогнестійкості кабелів. У ДБНі написано, що системи оповіщення СО-3, СО-4 та СО-5 мають витримувати вогневе навантаження не менше 30 хв. Але виникає запитання: що робити з СО-1та СО-2, які дещо простіші в улаштуванні. Це ж також оповіщення. І буде правильно, якщо в оновленому ДБНі пропишуть також системи СО-1 і СО-2. Є запитання стосовно житлових будинків. У ДБНі було закладено норму, що потрібно ставити пожежні сповіщувачі тільки у вітальнях для ввімкнення систем димовидалення, а тепер вимагають ставити їх ще й у ліфтових холах та загальних коридорах. З приводу цього нововведення до нас надходять численні письмові й усні звернення, мовляв, навіщо це потрібно? Тому всі ці питання вивчатимемо спільно з Держтехногенбезпеки та УкрНДІЦЗ МНС України.

— Численні пожежі із загибеллю людей, особливо в сільській місцевості, виводять на перші позиції питання посилення профілактичної роботи на селі. Вивчаючи досвід Європейських країн, можна зробити акцент на встановленні у помешканнях автономних димових пожежних сповіщувачів. Прилад недорогий, але надійний. Вважаю, що саме він здатен істотно знизити статистику загибелі громадян від диму та вогню. Ваша думка?

— У нових державних будівельних нормах уже є примітка, що у висотних житлових будинках слід встановлювати автономні димові пожежні сповіщувачі. Що стосується сільської місцевості чи котеджних містечок закритого типу — це велика проблема. У документі можна прописати норми про обов’язкове встановлення таких приладів у сільських будинках, але ж треба, щоб їх виконували. Тому тут має передувати масово-роз’яснювальна робота із застосуванням мультимедійних показів, фахових лекцій тощо. До слова, у плані діяльності Громадської ради при Держтехногенбезпеки на цей рік записано: таку роботу слід проводити в сільських та селищних радах, школах, жеках… І говорити, скажімо, таке: «Шановні громадяни, встановлення у вашій оселі автономного димового пожежного сповіщувача — не забаганка інспектора, а захист вашого життя. Якщо не буде розуміння, що це насамперед потрібно тобі, родині, — результатів не буде!». Це перший момент. А другий — потрібне фінансування, адже люди в сільській місцевості не такі вже й багаті. Тут ситуацію може виправити тільки загальнодержавна програма, підкріплена матеріальними ресурсами. І результат не забариться. Головне, аби люди усвідомили, що воно таке — отой сповіщувач і для чого призначений.

— Яким бачите подальший нормотворчий напрямок руху в полі протипожежного та техногенного захисту?

— Ми робимо все, щоб наблизити нашу законодавчу базу до найліпших європейських зразків. Хоч, зрозуміло, ідеального, досконалого закону, стандарту чи норми не буває. Змінюється країна, змінюється життя, змінюються запити. Отже, й законодавство має відповідати викликам сучасності. І ми докладаємо максимум зусиль, щоб реформи були корисними для суспільства.