Тези виступів учасників круглого столу «Приватне досудове розслідування. Шляхи впровадження»,. м. Київ, 01.02.2018 р.

 

Віталій Коломієць, адвокат AО «Ореховський та Коломієць»

 «Перед тим, як перейти до обговорення конкретних питань, хочу нагадати деякі речі, що так чи інакше стосуються теми. Всі ми знаємо, що навантаження на слідчих у судовому процесі великі і дуже важко буває довести справу до суду. На жаль, така ситуація звична для України. Разом з тим, для нас досить не просто уявити приватного слідчого, який буде втручатись у справи та вести досудове розслідування. Проте, історичний досвід показує ефективність такого підходу.

У давнину, навіть до недавнього часу, потерпілий часто сам висував і підтримував обвинувачення, бо саме він був найбільш зацікавленою особою. У США досить ефективними були «мисливці за головами» – приватні ловці порушників і втікачів. В Америці і сьогодні обвинувачення висуває і підтримує той, на кого напали. По литовським статутам, що мають пряме відношення до України, приватне обвинувачення також мало законну силу - злочинця могла зловити приватна особа. Наприклад, село мало видавати суду підозрюваного, якщо той ховався на їх території.

Зараз нові інституції, технології і напрацювання дозволяють захищати права потерпілого незалежно від держави. Більше того, обов’язок держави захищати громадянина, не може бути вищим за право людини захищати саму себе. З іншого боку, ми бачимо, як неефективно діє держава у питаннях захисту прав потерпілих. Якщо подивитись статистику минулого року по Україні, з 523 тисяч відкритих кримінальних проваджень лише у 198 тисячах випадків було вручено підозру. З 336 тис. злочинів проти власності лише 90 тисяч, тобто лише третина, отримали підозру.

Це дуже неефективне правосуддя. Є всі підстави вважати, що приватний захист, зокрема у злочинах проти власності, повинен бути набагато ефективнішим і дієвим. Тому ми повинні разом шукати шляхи запровадження цієї моделі в Україні».

 

Микола Ореховський, адвокат AО «Ореховський та Коломієць»

 «Парадокс, але в Україні у процесі досудового розслідування потерпілий має менше прав, ніж підозрюваний. Це є нашою спільною проблемою, яка заважає проводити ефективне правосуддя, і гідно захищати права людей. А ще ми постійно стикаємось із тим, що слідчі не хочуть працювати, а прокурори чинять всілякі перепони. Разом з тим, потерпілий не може самостійно отримувати слідчу інформацію на відміну від підозрюваного. У потерпілого немає права звертатися до суду з клопотаннями, щоб отримати доступ до доказової бази - відтак потерпілий цілковито залежить від слідчого, який часто саботує свої власні обов’язки. Отже, ситуація, реалії та весь наш професійний досвід свідчить – щоб ефективно захищати права потерпілого, стороні потерпілого необхідно надати ті ж самі права, що й підозрюваному. Це означає, що у адвокатів потерпілого мають бути права самостійно збирати і долучати докази по справі, тим самим забезпечуючи ефективне досудове розслідування. Крім того, мають бути ефективні механізми скарг на дії слідчих, прокурорів та суддів, які порушують права людей і власні службові обов’язки, не кажучи вже про закон».

 

Сергій Кривун, заступник начальника відділу слідчого управління ГУНП у м. Києві

«Особисто я вважаю, що поліція та інші органи досудового розслідування не претендують на монополію в питаннях збираннях доказів під час досудового розслідування. Безперечно, позитивно сприймаються кроки по удосконаленню кримінального процесуального законодавства та не проти дискусії щодо впровадження механізмів приватного досудового розслідування. Відповідаючи на питання та деякі нарікання, які пролунали від колег у ході сьогоднішньої дискусії. Щодо випадків, які дійсно існують, відмови слідчими внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування за деякими заявами та іншими повідомленнями, то хотів би зазначити, що потерпілий (заявник) у такому разі не позбавлений права оскаржити такі рішення до відповідних судів, які, на сьогоднішній день у 99, а можливо й більше відсотків випадків виносять ухвали, якими зобов’язують слідчих та інших службових осіб органів досудового розслідування вносити відомості до ЄРДР. Слід враховувати об’єктивну ситуацію - навантаження на одного слідчого поліції у деяких регіонах складає і 700 кримінальних проваджень і більше. Звісно, що за таких обставин, у своїй роботі слідчий приділяє більше уваги важливим, резонансним справам, тим, які знаходиться на контролі керівництва, справам, де активну позицію займає сторона потерпілого, справам у яких працюють адвокати. Чи можна покращити ситуацію на рівні виконавчої влади або внесенням змін до діючого законодавства? Діючий КПК є недосконалим, внесенням змін до закону можливо вдосконалити певні слідчі процеси, взаємодію учасників, інше. На сьогоднішній день не запущено передбачений механізм спрощеного досудового розслідування кримінальних проступків. Після того, як він запрацює, до досудового розслідування у повній мірі зможуть бути залучені оперативні співробітники, дільничні інспектори поліції, що, у свою чергу, відповідно, дозволить розвантажити слідчих, які зможуть приділити більше уваги захисту прав потерпілих, більш якісно, швидше та ефективніше розслідувати складні справи».

 

Олег Борійчук, заступник директора з правових питань КУА «Октава Капітал»

«Слід говорити про реформу КПК. Розпочати її потрібно із розширення прав потерпілої сторони, тому що потерпілий – найбільш вмотивована особа і буде самостійно шукати докази. Тому дуже важливо забезпечити йому законну можливість брати участь у досудовому розслідуванні. Разом з цим, треба визначити, якими повноваженнями будуть наділені приватні досудові розслідувачі. Ми знаємо можливості приватних детективів, які можуть ефективно допомагати розслідуванню і збирати докази, якщо в них будуть такі повноваження. Ця реформа дозволить значно покращити процент розкриття справ і доведення їх до суду. Вважаю, що у досудовому процесі сторона потерпілого, окрім законних прав збирати докази, повинна мати право офіційно авансувати витрати на проведення досудового розслідування, допомагати з матеріальною базою, обладнанням, тощо.

  

Світлана Бутенко, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці, соціальних відносин і туризму

«Головна проблема, з якою стикаються потерпілі – це спосіб застосування законів щодо захисту прав людини у судовому процесі. Авторитетні експертні дослідження за участю провідних фахівців показали, що в Україні, навіть за наявністю нового проєвропейського кодексу, основні проблеми залишаються невирішеними. Закон на папері – це одна справа, а практика застосування норм і положень закону майже не змінилась, тобто закон у більшості випадків просто не діє. Чи зможуть нові правила змінити стан речей у правосудді, і реально захистити права потерпілого на всіх етапах? Це питання складне. Тому разом із змінами до законів, треба робити реальні і рішучі кроки по захисту прав людей, щоб закони застосовувались на практиці. Інакше все це не має сенсу».

 

Репліка Віталія Коломійця:

«Треба врахувати, що з моменту прийняття нового КПК пройшло всього 5 років. Це дуже мало, враховуючи загальну інерцію правової галузі, українські реалії та менталітет. Якщо згадати історію, то майже завжди між прийняттям закону та його реальним застосуванням проходить певний час. В тих же США з моменту прийняття закону про скасування сегрегації до реального рівноправ’я між людьми пройшло майже століття! А приватне досудове розслідування може вже зараз надати людям правові механізми забезпечувати збір доказів та відстоювати власні права».

 

Станіслав Тищенко, Національна академія прокуратури України

«З власних спостережень та спілкування, можу засвідчити, що в цілому прокурори підтримують ідею приватного досудового розслідування і приватного обвинувачення.

З іншої сторони зазначу, теза про те, що слідчі і прокурори в Україні не витримують величезного навантаження справами – досить відносна. В Туреччині, наприклад, середнє завантаження прокурорів – 1000 справ, і вони не сприймають це як катастрофу.

Щоб закони та право працювали, перш за все, потрібно створити можливості для їх застосування.

З іншої сторони, люди звикли, що їх права обмежуються державними слідчими та прокурорами, коли ті приходять до них з обшуками, допитами та іншим. Чи люди у досудовому розслідуванні, взагалі, будуть сприймати приватних осіб, звичайних громадян? Сама ідея дуже гарна, але треба владнати багато спірних моментів».

 

 Андрій Циганков, адвокат

«Люди, взагалі, не хочуть, щоб до них приходили слідчі і прокурори. Але обов’язок держави полягає в тому, щоб провести досудове розслідування належним чином. Вважаю, що приватне досудове розслідування матиме сенс, якщо воно буде повноцінною частиною державного розслідування. Щодо осіб, яким варто надати право самостійно вести досудове розслідування, то це мають бути лише адвокати та приватні детективи, і на цих двох категоріях треба зупинитись. Сторона захисту повинна мати вільний доступ до всіх матеріалів слідства, а слідчий має визначити і підтвердити, що докази, зібрані стороною потерпілого – законні, і повинні долучитись до справи. Щоб прокурор і суддя могли бачити, чи зробив слідчий свою справу належним чином.

Особисто я підтримую ідею приватного, або «платного» досудового розслідування. А ще, для стимуляції дій слідчих, можна було б подумати над відсотком преміальних коштів, які вилучаються по закону на користь потерпілого.

Що стосується іншого питання – чому не працюють закони. Закони не працюють тому, що немає персональної відповідальності у слідчого і прокурора, коли вони порушують права людей та норми КПК».

 

Володимир Бойко, журналіст, правозахисник

«Треба говорити не про приватне досудове розслідування, а про платне досудове розслідування - щось на кшталт платної медицини, до якої звертаються не довіряючи державним лікарям. Досвід США показує, що кримінальний процес базується на принципах приватного позову.

Зараз в Україні іде формування нової правової системи, а саме – «Феодальної правової системи». У нас «феодальний суд». Цей процес запустили Шишкін з Онопенком у 2010 році. Вони долучились до скасування інституту громадських захисників, який був елементом народовладдя у судовому процесі. Була запроваджена адвокатська монополія на захист. Це призвело до ситуації, коли багато людей не можуть найняти професійного адвоката, але й не можуть захищати самі себе, не можуть мати громадських захисників, батько не може захищати неповнолітнього сина, і т.п. Цими змінами були скасовані права потерпілого. Бо тепер потерпілий має брати кредити, або продавати майно, щоб мати можливість на більш-менш пристойний захист.

Разом з тим, слідчі не хочуть працювати, вони кажуть – давайте 1000 у.о. і ми будемо щось робити.

Так що зміниться принципового, коли буде застосоване ще й платне досудове розслідування, і я заплачу додаткові гроші адвокатам або приватним детективам?

Отже, проблема не в адвокатах, а у «феодальному суді» - у перерозподілі грошей між суддями у замовних справах.

Щоб говорити про реальний захист прав потерпілого, треба відмінити ті закони, які призвели до формування «феодального суду» і системи беззаконня, яку ми бачимо зараз. Треба скасувати адвокатську монополію на захист, і повернути систему громадських захисників».

 

Репліка Станіслава Тищенка: «Хочу відповісти на деякі претензії пана Бойка. Виключення з КПК положення про те, що захист можуть здійснювати громадські захисники – це була вимога Венеціанської комісії. Вони вважають, що непрофесіонали не в змозі забезпечити рівень процесу, не мають освіти і достатніх для цього навичок».

 

Репліка Володимира Бойка: «Більшість вимог Венеціанської комісії – це відірвані від реальних умов і справ пропозиції, які не можуть діяти в українських реаліях. Венеціанські фахівці абсолютно не в курсі, що і як тут відбувається із дотриманням прав і законів».

 

 Сергій Волочай, психолог, експерт

«У судовому процесі, досудовому розслідуванні дуже важливо забезпечити рівність можливостей. Слабке місце – доступ до експертних інституцій, до фахівців, які мають право надавати заключення для суду. Зараз лише держава має експертні центри. І адвокат має подати слідчому клопотання, щоб той замовив ту, чи іншу експертизу. Але слідчі такі зайняті, що часто ігнорують ці клопотання.

Тому я вважаю, що потрібний інститут приватних правових і судових експертів, інакше зміни та реформи будуть неповноцінними. Наприклад, у США кожен професійний фахівець вважає за честь виступити в суді. У сторін має бути право самостійно, без участі слідчого, залучати у якості доказів по справі і свідчень в суді висновки приватних експертів. В суді має відбуватися змагальний процес».

  

Марія Островська, керуючий партнер АО «Партнери»

«Хочу отметить важность и актуальность поднятой сегодня темы. Не лишним будет напомнить, что среди адвокатов в последние годы много потерпевших от противоправных действий, и адвокаты часто бессильны, когда нарушают их права. Поэтому я всецело поддерживаю, на этапе досудебного расследования, предоставление равных прав адвокатам наравне со следователями и прокурорами. Это позволит системе развиваться и совершенствоваться. Возможность вести частное расследование даст потерпевшим дополнительные рычаги и возможности. Яркий пример – резонансный расстрел в Княжичах. Отец погибшего гсошника, вместе с частным детективом и журналистами, самостоятельно исследовали место происшествия и собрали множество доказательств и улик, которые упустили следователи. Но юридической силы их доказательства на данный момент не имеют. А если принять соответствующий закон, то это дело, возможно, уже давно было бы раскрыто».

 

Сергей Дерябин, начальник службы безопасности ТДВ «СК»Київ Ре»

«Как бывший частный детектив, отмечу полезность обсуждаемой сегодня инициативы, и скажу, что новый закон о частных детективах, который сейчас рассматривается в парламенте, в целом меня устраивает.

Если мы откажемся от частного расследования в досудебном процессе, мы не оставим потерпевшему выбора. К примеру, лично я, по долгу службы провожу частное расследование случаев продажи фальшивых страховых полисов моей СК. И хотя я собрал достаточно доказательств, возбудить дело удалось с огромным трудом».

  

Наталія Фещик, керівник Департаменту АО «Партнери»

«Найбільша проблема із захистом прав людини та в дотриманні законності в досудовому розслідуванні полягає у відсутності реальної індивідуальної відповідальності слідчих і прокурорів, які порушують норми закону.

Треба цілеспрямовано і акцентовано працювати в цьому напрямку. Співробітники правоохоронних органів будуть працювати більш сумлінно лише тоді, коли буде реальна загроза втратити роботу і відповідати перед законом».

 

Підсумовуючи результати обговорення, модератор круглого столу, головний редактор ІБ “Сек’юріті ЮЕй” Олександр Краснопьоров підкреслив ключові моменти, які пролунали під час виступів:

1. Приватне (платне) досудове розслідування має всі підстави для реалізації. Воно має діяти, як окрема частина державного досудового розслідування і доповнювати його.

2. Право вести досудове розслідування мають отримати виключно адвокати і приватні детективи.

3. Потрібно надати законне право сторонам процесу залучати до справ експертизи приватних експертів, висновки яких будуть закріплені відповідальністю перед законом.

4. Потерпілий має стати повноважною частиною судового процесу і досудового розслідування та мати рівні права із підозрюваним.

Організаторами круглого столу «Приватне досудове розслідування. Шляхи впровадження». виступили інформаційне агентство «ІБ «Сек`юріті ЮЕй» та адвокатське об`єднання «Ореховський та Коломієць».  

 

 

 

Держава фізично нездатна виконати функцію захисту від кримінальних правопорушень. Такий висновок зробили юристи адвокатського об'єднання "Ореховський та Коломієць".

Фахівці зазначили, що ГПУ, СБУ і Нацполіція отримали від українців у 2017 році 35 615 234 572,14 грн. Проте кількість потерпілих від злочинів постійно зростає. Статистика: у минулому році зареєстровано 336 тис. злочинів проти власності (близько 1 тисячі на день!); майже половина з них — тяжкі та особливо тяжкі. Також зареєстровано 40 тис. злочинів проти життя та здоров'я. Загалом зареєстровано 523 тис. проваджень. Середня навантаженість слідчих становить близько 500 проваджень на одну особу.

Важливо! До суду доходить лише близько 5 % проваджень.

При цьому в країні, яка бореться з корупцію, зареєстровано лише 243 провадження за статтею “легалізація доходів”; з них розслідувані лише 62 випадки.

Кількість випадків, коли люди з різних мотивів відмовляються звертатись до Поліції, рахуванню не підлягає.

Згідно КПК, підозрюваний в Україні має більше прав, ніж потерпілий, який навіть не є повноцінною стороною в кримінальному провадженні.

У підсумку: у 2017 році вручено 176 тис обвинувальних актів; відповідно, “ціна” одного обвинувачення склала 201 тис. грн.!

Висновок: держава фізично нездатна виконати функцію захисту від кримінальних правопорушень!

Нагадаємо, що 01.02.2018 р. у Києві відбудеться круглий стіл на тему: “Приватне досудове розслідування. Шляхи впровадження”. Мета круглого столу: запропонувати суспільству дієві шляхи запровадження приватного досудового розслідування.

Про свою попередню участь у круглому столі зголосили низка народних депутатів України, провідних адвокатів та лідерів громадської думки, зокрема: Ігор Луценко, народний депутат; Андрій Циганков, адвокат, Олексій Арестович, вільний філософ. Також очікується участь екс-судді Конституційного суду Віктора Шішкина та радника міністра МВС Зоряна Шкіряка.

Організатори: інформаційне агентство “ІБ “Сек’юріті ЮЕй” та адвокатське об'єднання "Ореховський та Коломієць".

Захід відбудеться в ІА “Українські новини”, вул. Еспланадна, 20, 1 поверх; початок — о 10.00.

Пряма трансляція круглого столу відбудеться за адресою: https://www.youtube.com/watch?v=vpVtEssnGuo

Телефон з питань участі: 066 176 86 88

Акредитація ЗМІ: (+38 050) 412 48 61 або Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

 

Автор: Віталій Коломієць, адвокат

Щодо нормативно-правових актів, які визначають повноваження МВС

Правовий статус (права, обов'язки, компетенція) суб'єкта владних повноважень визначається правовими актами з урахуванням ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 ЗУ “Про центральні органи виконавчої влади”, систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Відповідно Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади.

Нормами ст. 3 цього Закону визначені правові засади діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а саме:

1. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.

2. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

3. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Отже, повноваження ЦОВВ визначаються безпосередньо законами або опосередковано указами Президента чи нормативними актами КМУ, ВРУ, якщо такі акти прийняті з посиланням на конкретні норми Конституції чи законів.

Законом України “Про національну поліцію” було визнано таким, що втратив чинність ЗУ “Про міліцію”, що був профільним законом, яким визначалися повноваження органів внутрішніх справ.

Крім цього, 23 грудня 2015 року було прийнято ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію", у ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень якого, законодавець встановив, що  “до врегулювання на законодавчому рівні повноважень органів Міністерства внутрішніх справ України покласти на органи Національної поліції повноваження видавати та анулювати відповідно до законодавства дозволи на придбання, зберігання, носіння, перевезення і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи органів внутрішніх справ, а також на відкриття та функціонування об’єктів, де вони зберігаються чи використовуються, на діяльність стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення та мисливських стендів, підприємств і майстерень з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, магазинів, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, правил поводження з ними та їх застосування.”

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті МВС у розділі “Законодавство. Нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ України” (http://mvs.gov.ua/ua/pages/25_Zakonodavstvo.htm) МВС діє, зокрема і на підставі “Положення про Міністерство внутрішніх справ України” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878.

Згідно даних щодо нормативно-правових актів, розміщених на офіційному сайті  Верховної Ради України, на сьогодні є чинними два Положення про МВС:

1) Положення про МВС, затверджене Указом Президента № 383 від 06.04.2011,

відображення сторінки сайту додається: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/383/2011;

2) Положення про МВС, затверджене  Постановою КМУ від 28 жовтня 2015 р. № 878,

відображення сторінки сайту додається:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/878-2015-%D0%BF;

Ці два положення між собою є взаємовиключними (зокрема щодо повноважень з призначення та звільнення міністра МВС).

Положення про МВС, затверджене Указом Президента № 383 від 06.04.2011 та Положення про МВС, затверджене  Постановою КМУ від 28 жовтня 2015 р. № 878 не містять повноважень МВС встановлювати порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї.

Більше того, як стало відомо з відкритих джерел інформації, МВС, на запит ВГО “Бюро громадських експертиз” про наявність повноважень щодо дозвільних процедур зі зброєю, дає чітку відповідь, що такі повноваження для МВС не врегульовані. Неврегульованість повноважень в контексті ст. 19 Конституції означає відсутність таких повноважень.

 

Щодо повноважень встановлювати порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення та використання зброї, а також відкриття та функціонування тирів та стрільбищ 

Положеннями п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються правовий режим власності. Тобто, всі норми, які встановлюють умови і порядок набуття, володіння, користування і розпорядження майном як власністю повинні бути визначені саме законом. 

Щодо визначення правового режиму власності, то як зазначив Конституційний Суд України в рішеннях від 13 грудня 2000 року  № 14-рп/2000 “правовий режим   власності,   порядок   і  умови  набуття  та припинення права власності,  а також права володіння, користування та  розпорядження майном визначаються законами.” та від 11 травня 2005 року  №4-рп/2005 “відповідно до пункту 7 частини першої статті  92  Конституції України  правовий  режим  власності  визначається виключно  законом.”

Також, у мотивувальній частині Рішення КСУ від  11 лютого 2014 року № 1-рп/2014, Конституційний Суд України зазначив, що “загальні положення про право власності, його зміст, здійснення та підстави набуття визначені в Цивільному Кодексі (глави 23, 24). Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша статті 316, частина перша статті 317, частина перша статі 319, частини перша, друга статті 321, частина перша статті 328 Кодексу).”

Згідно з нормами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Крім цього, згідно з положеннями ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, встановленому законом. Таким законом є ЦК України.

Законодавець у положеннях ст. 328 ЦК України, встановив, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Оборотоздатність об'єктів цивільних прав визначена нормами ст. 178, відповідно до яких “Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Згідно ст. 42 Конституції України гарантована свобода підприємництва за якою, кожен має право займатися діяльністю, що не заборонена законом. Крім цього згідно ст. 92 Конституції правові засади і гарантії підприємництва встановлюються виключно законом.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до положень ст. 6 ГК України забороняється незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Як зазначено у ст. 12 ГК України, обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, встановлюються лише Конституцією України та законами.

Натомість Наказ МВС 622, який очевидно не є законом, встановлює обмеження для підприємницької діяльності, що не передбачені законом, наприклад щодо відкриття та функціонування тирів і стрільби.

На підставі зазначеного вище, маємо констатувати, що всі норми, які встановлюють умови і порядок набуття, володіння, користування і розпорядження майном як власністю повинні бути визначені саме ЗАКОНОМ, а тому у не може бути надано повноважень службовим особам МВС щодо встановлення  порядку виготовлення, придбання, зберігання, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї.

 

Компетенція  МВС щодо зброї

Компетенція  МВС щодо зброї є обмеженою тими повноваженнями, що визначені положеннями ст. 39 ЗУ “Про національну поліцію”, а саме:

1) МВС має право визначати порядок огляду за участю адміністрації (керівництва) юридичних осіб, фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців) чи їх уповноважених представників приміщення, де знаходяться зброя, спеціальні засоби, боєприпаси, вибухові речовини та матеріали, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила або порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, а також безпосередньо оглядати місця їх зберігання з метою перевірки дотримання правил поводження з ними та правил їх використання.
2) визначати порядок вилучення зброї, спеціальних засобів, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів, матеріалів і речовин, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила чи порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, а також опечатування і закриття об’єктів, де вони зберігаються чи використовуються (у тому числі стрілецькі тири, стрільбища невійськового призначення, мисливські стенди, підприємства і майстерні з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів, боєприпасів, магазини, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування) у випадку виявлення порушення правил поводження з ними та правил їх використання, що загрожують громадській безпеці, до усунення таких порушень.

Отже, положення ст. 39 вказаного вище закону не надають повноважень МВС встановлювати порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї.

 

Щодо повноважень органів МВС встановлювати порядок надання платних адміністративних послуг

Щодо повноважень органів МВС встановлювати порядок надання платних   адміністративних послуг на отримання дозволів, зокрема, на придбання, зберігання, облік, охорону, носіння, перевезення і використання зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, боєприпасів, інших предметів, матеріалів та речовин; на відкриття та функціонування сховищ, складів і баз, де вони зберігаються, стрілецьких тирів і стрільбищ, мисливсько-спортивних стендів, а також підприємств і майстерень з виготовлення і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазинів, у яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, пристроїв та патронів до них.

Відповідно до Наказу МВС № 622 встановлена плата для:

1. видачі дозволу на право відкриття та функціонування пункту вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, видачі органом поліції

2. Дозволу на придбання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, основних частин зброї, пристроїв та патронів до них і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям,

3. Дозволу на право придбання суб'єктом господарювання вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, основних частин зброї, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, а також пристроїв та патронів до них;

4. Дозволу на перевезення територією України зброї, бойових припасів до неї, основних частин зброї, а також пристроїв та патронів;

5. Дозволу на право зберігання, використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, основних частин зброї та бойових припасів до неї, пристроїв та патронів до них є заява керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про адміністративні послуги”:

“1.Виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються:
1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання;
2) суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;
3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;
4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги;
5) граничний строк надання адміністративної послуги;
6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.
2. Адміністративні послуги визначаються виключно законом.”

На сьогодні МВС не наділені повноваженнями щодо регулювання порядку  надання адміністративних послуг,  немає Закону, котрий визначав  би МВС як субєкт надання адміністративних послуг з перелік і вимоги до документів на отримання адміністративних послуг, а також немає закону, який би встановлював платність адмін.послуг, які надаються Національною поліцією.

Фактично МВС в порушення ЗУ “Про адміністративні послуги” відомчими наказам без відповідних законних  повноважень встановила адміністративні послуги з оформлення дозволів на придбання, зберігання, перевезення зброї і боєприпасів, а також відкриття та функціонування стрілецьких тирів та стрільбищ.

Також, як повідомило Міністерство юстиції України листом від 27.12.2017р. №50792/ПІ-ЮР-3194/10.2 на запит ГО “Бюро громадських експертиз” про надання реквізитів закону, яким передбачено регулювання плати за надання адміністративних послуг МВС та Національною поліцією - такий закон в нормативно-правовій базі Мінюсту відсутній.

 

1.02.2018 р. у м. Києві відбудеться круглий стіл “Приватне досудове розслідування. Шляхи запровадження”.

Організаторами заходу виступили інформаційне агентство “ІБ “Сек’юріті ЮЕй” та адвокатське об'єднання "Ореховський та Коломієць".

Під час круглого столу обговорюватимуться наступні питання:

1. Якість державної послуги із захисту прав громадян. Поширені практики досудового розслідування.

2. Сутність приватного досудового розслідування та фактори, які заважають його запровадженню.

3. Приватний слідчий. Функції та вимоги до професії.

Сторінка заходу у Фейсбуці —ТУТ.