Автор: Олександр Краснопьоров, Security UA

Хочеш стати приватним детективом — маєш пред'явити довідку про свої розумові здібності.

Саме цього вимагає законопроект від зе-депутатів Миколи Галушка і В'ячеслава Медяника (№ 1228-1 від 20.09.2019).

“Стаття 41. Вимоги до приватного детектива — кандидата.

1. Особа може звернутися за ліцензією, якщо:

п. 9.) володіє розумової здатністю виконувати дії, спрямовані на виконання умов договорів про надання детективних [послуг], ... підтверджений медичною довідкою”.

Але цього недостатньо: керівник райвідділу поліції (п. 8 ст. 41) за місцем проживання кандидата на свій розсуд може ще “потягнути кота за хвіст” - дати чи не дати пінкертону ліцензію.

Це лише пара зауважень до “зеленого” законопроекту, який у вже звичному “турборежимі” може бути незабаром прийнятий. У цілому цей недолугий документ цементує диктат МВС, навантажуючи детектива купою паперової роботи, дуже далекої від реального захисту законних прав та інтересів громадян.

Так, є інший проект закону, № 1228 (ініціатор А. Кожем’якін). Документ набагато кращий, але він теж “футболить” до Управління ліцензування МВС України.

Багато років спостерігаючи за роботою цього підрозділу МВС в галузі охоронної діяльності, можу впевнено заявити: ліцензування фахівців з Богомольца не захищає споживачів послуг від того сурогату, якій їм пропонується під виглядом охоронних послуг.

Впевнений, що доступ на ринок приватних безопасників — охоронців, охоронників та детективів — має здійснюватись за іншим алгоритмом. Приклад — британський орган під назвою Security Industry Authority. SIA вже майже 20 років успішно регулює індустрію приватної безпеки, будучи незалежним органом з власним бюджетом в структурі того ж міністерства внутрішніх справ.

Також заслуговує на вивчення досвід саморегулювання на певних споріднених ринках. Але цього не робиться. Чому? Чому справа з провадженням приватних детективів в Україні просувається геть паскудно?!

Відповідь на поверхні - тому що детективи отримують право збирати, фіксувати та досліджувати відомості у цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві. А правоохоронцям, які за довгі роки звикли витворяти з громадянами “што хачу!”, дуже не хочеться допускати сторонніх у свій городець.

Чинні українські закони більш ретельно захищають обвинувачених, ніж потерпілих. Чи не пора виправляти ситуацію і почати забезпечувати суди належними, допустимими і достовірними доказами в інтересах законослухняних людей за допомогою приватних детективів?