Невгамовний сміливець
Уродженець Донбасу, харизматичний дистриб'ютор продукції «Сармат» Віталій Олешко в травні 2014 року став добровольцем батальйону «Донбас». Брав участь у боях в районі Попасної, Лисичанська та Іловайська; під Іловайськом відмовився виходити з оточення, залишившись з пораненим товаришем, після чого потрапив в полон до сепаратистів. З полону був звільнений за півроку при обставинах, які не афішуються; нагороджений орденом «За мужність».
Повернувшись з війни, Олешко зосередився на готельному бізнесі. Ветеран з головою поринув у будівництво триповерхового готелю з басейном на даху, розташованого біля моря. Однак вроджена харизма не дозволила Віталію стати мирним власником готелю. Вулична стихія виштовхнула Олешка в перші ряди громадських активістів. Разом з однодумцями і побратимами «Сармат» безкомпромісно виявляв факти корупції в рядах місцевої еліти. Часто викриття супроводжувалися сварками, хуліганством і нанесенням тілесних ушкоджень опонентам. Подейкують, що Віталій «щеміл» фермерів і не гидував участю в господарських конфліктах. І не тільки у Бердянську.
На Херсонщині «Сармат» засвітився в сутичках навколо вирубки лісу. Там у протиборчих сторін виявилися свої «групи підтримки» з числа атошників. Одну з груп очолював «Сармат». Ймовірно, саме про них писала покійна Катерина Гандзюк: «Бандити з обох боків сваряться за право п * здіть ліс, прикриваючись патріотичними гаслами». Однак не можна з упевненістю заявляти, що Віталій Олешко під час херсонських подій порушував Кримінальний кодекс. Швидше, навіть навпаки.
«Невгамовний сміливець» — як зараз називають Олешко його послідовники і шанувальники — нажив собі купу ворогів. Загрози «розібратися» сипалися з усіх боків. Дружина активіста Тетяна, за словами очевидців, якось навіть зізналася в бажанні побачити чоловіка за гратами. Мовляв,у цьому випадку чоловік буде жити.
Не склалося. Вдень 31 липня 2018 року земляк Віталія, інший ветеран АТО Артем Матюшин з мисливського обріза випустив в активіста смертельну порцію дробу.
Подробиці вбивства
Вбивство було скоєно на очах двох побратимів «Сармата». Один з них знаходився поруч зі стрільцем; інший (врятований Віталієм боєць в Іловайську) побачив, як Матюшин сідав в «Таврію», за кермом якої перебував спільник.
У ЗМІ досить швидко з'явилися подробиці події. За версією слідства, у червні 2018 року в Бердянськ приїхала група кілерів для вбивства «Сармата». Але щось пішло не так. Тоді через місяць приїхала інша група з чотирьох чоловіків і оселилася в готелі «Євро». То були «торнадовець» Матюшин, його супроводжували Ломака, Обухов і Владимиренков. «Банда» розвідала місце майбутнього злочину і виконала замовлення. У Бердянську їм, нібито, допомагав «організатор» замовного вбивства, місцевий бізнесмен Михайло Сігіда.
Сігіду звинувачують в тому, що це він поселив Матюшина і супроводжуючих осіб до готелю, а потім передав стрільцеві зброю і автомобіль «Таврія». Крім того, мовляв, саме Сігіда показав Матюшину фотографію «мішені», на якій був зображений Віталій Олешко. Як Сігіді це вдалося — незрозуміло, адже з Матюшиним він, скоріше, не зустрічався і зв'язок зі стрільцем не підтримував.
Делікатна примітка: поліцейські, швидше за все, знали про замах на «Сармата», але, з якихось причин, Матюшина не зупинили. Або «не захотіли». За даним фактом у серпні 2019 року ДБР відкрило провадження проти підлеглих Авакова. Доля провадження поки що за сімома печатками ...
Поліція і СБУ
Побратими «Сармата» впевнені, що серед поліцейських були ті, хто покривав «вбивць». Мовляв, завдяки заступництву начальника одного з підрозділів бердянської поліції (який потім стрімко пішов на підвищення), «бандити» безперешкодно минули чотири пункти контролю. За деякою інформацією, «кілерів» затримали лише після втручання СБУ. На той час вони пересіли в «Мазду» синього кольору з польськими номерами.
Тарас Костанчук (один з активістів, який в день вбивства знаходився в Києві) на камеру дослівно сказав наступне: «Служба безпеки непогано зреагувала у момент вбивства. Ми схильні вважати, що якщо б не Служба безпеки, то, можливо, їм дали б втекти в Дніпро, і вони б десь розчинилися... Але ж ми тоді усі зібрались, хлопці вже були на місці, а ми дали клич по усім організаціям по Україні, і ми колоною висунулись з Києва, висунулись кілька з різних областей на перехоплення... Зі мною тут же зв'язалось керівництво СБУ, сказали (керівництво СБУ - Ред.) “ми робимо все, що можемо, а я сказав: “Ми їдемо в Бердянськ!” Якщо ми доїдемо туди, на місце, а ви нічого не зробите — кажу — пєняйте на себе. Там не буде ні відділу поліції, ні відділу СБУ, кажу. Вот повірте мені — ми не їдемо туди з прапорцями — ми їдемо зі зброєю, ми їдемо розбиратись, хто вбив нашого побратима. Проходить час, ми не встигаємо подолати відстань, скидають вже фотографії затриманих на блок-посту. Я перекидаю фотографії свідкам, ті кажуть “це вони!” Тільки після цього їх затримують, заарештовують... І ми приїжджаємо, нам кажуть — дивись, кілери вже усі закриті”...
Погодьтеся, сюжет виходить досить-таки захопливий: поліція веде «банду кілерів», дозволяє їм вбити людину, а потім допомагає втекти з місця злочину. СБУ, в свою чергу, піддається загрозам озброєних громадян, які заявляють про готовність трощити будівлі державних установ, і допомагає затримати тих самих «кілерів».
Дивна і алогічна (не будемо говорити «злочинна») поведінка правоохоронців наводить на думку, що за вбивством «Сармата» стоїть могутній замовник, здатний впливати на людей в погонах. Але про це трохи нижче. Спочатку — про процесуальні докази.
Бездоказова база
Після вивчення поданих до суду доказів язик не повертається назвати версію слідства вірною і єдино можливою. Так, незважаючи на десятки очевидців, відсутні докази спільного проживання Матюшина і трьох членів «банди» в готелі «Євро»; власники і персонал готелю заперечують участь «організатора» Сігіди в поселенні «гостей». Немає жодного доказу, що той же Сігіда озброїв «виконавця» обрізом; і, взагалі, немає доказів, що вилучений поліцейськими обріз є знаряддям вбивства!
Також незрозуміло, звідки в справі з'явилася «Таврія». «Організатор» Матюшину її не передавав. Значить, передав хтось інший. Хто?
За кермом «Мазди» на момент затримання перебував Обухов. Доказів, що він (як і Владимиренков) є «членом банди», немає ніяких. Сторона звинувачення стверджує, що на відео, нібито, записаному автомобільним реєстратором біля місця вбивства, чоловік у чорній футболці і в чорних шортах і є той самий Обухов. І що Обухов одного разу себе впізнав на тому відео. Суд не може дослідити цей доказ, оскільки реєстратор, який належав друзям «Сармата», загадково зник. І навряд чи у подальшому Обухов сам себе впізнає в тому чоловікові. Навіть якщо це було дійсно він.
Взагалі, історія з реєстратором видається дивною. Можливо, відео було знято негласними співробітниками поліції на звичайну відеокамеру. І тепер визнати, що біля місця вбивства знімали «тихарі» — це все одно що зізнатися в приховуванні особливо тяжкого злочину.
У суді також був показаний допит Ломаки — саме він, за версією слідства, знаходився за кермом «Таврії», в яку застрибнув стрілець після фатальних пострілів. На відео учасники процесу, журналісти і вільні слухачі побачили лише закуті в руки наручники. Втомлений голос за кадром озвучив версію поліції. Чому не показали допитуваного на повний зріст? Чи не тому, що люди в погонах «перестаралися», а Конституція України тортури забороняє? І що Кримінальний кодекс за побої і насильницькі дії з боку правоохоронців пропонує позбавляти їх свободи на 10-15 років?!
Дивно, але зі справи пропадають вже наявні докази. Так, зникло відео обшуку Обухова; пошкоджена відеозапис слідчого експерименту, в якому брали участь три свідка - Пєчніков, Маджаров і Пшеничний; знищені записи розмов, що нібито, викривають «бандитів». Тут вже одне з двох: або поліцейські приховують докази, що спростовують їхню версію, або слідчі на догоду утаємничому замовнику сумлінно намагаються розвалити справу.
І ще один момент здається дивним: з якою метою до вбивства «Сармата» «паровозиком» причепили справу дніпровської організованої злочинної групи? Кількість обвинувачених збільшилася з 5 до 11 чоловік, і ці «додаткові» шестеро молодих хлопців просто «крадуть» час, відведений судовому розгляду. При тому, що обвинувачені жодним чином із вбивством «Сармата» не пов'язані (якщо тільки вони не входили в першу червневу групу кілерів, про що слідство замовчує). Також смішно, але єдиним доказом існування дніпровської ОЗГ став гумовий пістолет, знайдений під час обшуку у одного з хлопців. Загалом складається враження, що «паровозик» заважає встановленню істини в справі вбивства «Сармата», і було б непогано його «відчепити».
Ефект Зеленського
Завдяки тривалому голодуванню ветеранів АТО під вікнами президента вбивство «Сармата» отримало належного розголосу. Поліції та прокуратурі стало складніше жонглювати фактами і домислами, хоча бажання «дати результат» збільшилося в рази. Суддям ж довелося ще більш ретельно вчитуватися в документи і вислуховувати доводи сторін. Піднеслися духом і обвинувачені. «Нас на двадцять два місяці кинули в одиночні камери, де потихеньку сходиш з розуму ... Ми голодували, ніхто нас взагалі не чув, — заявив Обухов під час перерви судового засідання. — Зараз же президент запевнив, що справа буде розглянута за Законом. І ми отримали надію ... »
Справді, протягом місяця після запевнення Зеленського судді двох різних судів прийняли зважені і обґрунтовані рішення про обрання запобіжного заходу обвинуваченим у справі «Сармата». Всіх, крім Матюшина, судді залишили під домашнім арештом. Зрозуміло, що ці рішення були б неможливі в разі тотального диктату з боку держави. У той же час, роль «диктаторів» намагаються перебрати на себе вуличні активісти. І це аж ніяк не «сарматівці».
Чернігівський «журналіст»
22.07.2020 р. під стінами Бердянського суду під час акції протесту автор статті побачив огрядну людину в чорній кепці і темних окулярах. Чоловік вішав тематичні плакати. Кількома днями раніше він представлявся прес-секретарю Орджонікідзевського суду Запоріжжя журналістом чернігівської газети «Ажур» (правда, він не міг пригадати прізвище свого головного редактора). У Фейсбуці журналіст-активіст був ідентифікований як самозайнята особа під ніком «Лёха Херсон».
Дивні манери цієї людини ніяк не вписуються в стиль поведінки «Воїнів світла», подібних «Сармату». Швидше, навпаки: «Лёха Херсон» зі своїм супутником десь пройшли кастинг на роль «активістів», готових “викривати” будь-яких ворогів на догоду замовникам. А це, в свою чергу, наводить на думки про замовний політичний характер вбивства Віталія Олешка.
Ґонґадзе-2 і «русскій мір»
Вбивство «Сармата» нагадує справу Георгія Ґонґадзе. Сценарій ніби написаний під копірку: показово стратити яскраву, неординарну людину, яка виборює правду, і потім у вбивстві звинуватити своїх політичних опонентів.
Георгія задушили і відтинули голову для зведення рахунків з чинним на той час президентом країни. Відповідно, «Сармата» могли застрелити для усунення бізнес-політичних конкурентів регіонального рівня.
Логічно припустити, що такими «конкурентами» є зображені на плакатах активістів політики: екс-губернатор Запоріжжя Бриль, народний депутат Пономарьов і екс-депутат Валентиров. Але ж 
напередодні жовтневих виборів про свої інтереси в українському Приазов'ї заявляють кілька політичних команд — з Києва, Запоріжжя, Дніпра, Маріуполя та Херсона. Не кажучи вже про опозиційних політиків Бердянська. Так, може, десь там і варто пошукати справжнього замовника вбивства Віталія Олешка?
Тут би хотілося торкнутися теми батальйону «Торнадо». Частина обвинувачених у справі «Сармата» є підозрюваними у злочинах, які приписують «торнадовцям». Але члени «дніпровського ОЗГ» не сидять на лаві підсудних поруч з колишніми товаришами по службі. Якщо вірити словам екс-командира «Торнадо» Руслана Онищенка, фігуранти справи «Сармата» стали «торпедами» в руках людей, наближених до міністра МВС Арсена Авакова. Тобто, щоб не отримати покарання разом з бійцями «Торнадо», обвинувачені у вбивстві Олешка погодилися виконувати «брудну роботу» щодо усунення активістів. Чи так це? Хто знає…
Ще. Від Бердянська до лінії фронту - 110 км. Фактор близькості російсько-терористичних військ не враховувати не можна. Тоді вбивство «Сармата» можна розглядати як елемент дестабілізації на Південному сході України. До речі, саме таку точку зору має згаданий вище Тарас Костанчук. Активіст переконаний, що вбивства Віталія Олешка, Катерини Гандзюк і ще кількох знакових активістів були сплановані ФСБ в один і той же часовий проміжок з метою нагнітання атмосфери страху і дискредитації українських державних інститутів.
Так чи інакше, але напрошується версія, що організаторами вбивства «Сармата» є люди, наближені до керівництва МВС. Що саме оточення Авакова руками завербованого «торнадовця» Матюшина відпрацювало замовлення Федеральної служби безпеки РФ.
Хтось скаже, що все це конспірологія. Може бути. Але, тим не менш, пошук вбивць непримиренного і непохитного ветерана АТО Віталія Олешка повинен об'єднати здорові сили нашого суспільства в боротьбі з зовнішніми і внутрішніми ворогами. Щоб тирани й кати відповіли за законом!
