28 03 2017

Ukrainian (UA)Russian (CIS)
facebook1twitter1
en

Коррупция

Село Лісники, що за 5 км від Києва, часто називають «українською Швейцарією». Тому тут надзвичайно жадано придбати, а ще краще безкоштовно отримати земельну ділянку.

Тож і за посаду сільського голови Лісників ось уже більше десятка років точиться найзапекліша боротьба – в традиціях, що притаманні українському політикуму зверху до низу. Адже на кону поставлені можливості розподіляти земельні наділи – так-так, як не прикро, такі вже особливості національного бізнесу за допомогою владних посад.

IMG_2579Колектив редакції газети «Наша версія» ось уже дев’ятий рік спостерігає за перепитіями лісничанських подій, каталізатором змін в яких стала боротьба активістів села і всього столичного регіону за порятунок від знищеня Чернечого лісу.

Попередній сільський голова Лісників Ольга Сагач, на боротьбу з якою Олександр Гладуш витратив майже 10 років свого життя, та її родинний клан проблем не мав – землю отримали всі: від онуків до бабусь…

Що цікаво, Олександр Гладуш репрезентував себе ініціатором руху за розбудову та відродження села Лісники з 2003 року і до тепер. Колись О. Гладуш, працював водієм у Ольги Сагач, яка теж без зайвої скромності вважала себе ініціатором відродження цього мальовничого села.

Коли Гладуш став депутатом райради, то, звільняючись з посади водія сільради, звинуватив Ольгу Сагач у махінаціях із землею і в підробці підписів його та дружини, про що розповів у «Надзвичайних новинах» на одному з телеканалів України.

Саме з цього інциденту почалося протистояння між двома ініціаторами відродження села Лісники. Ольга Сагач заявила, що то вона зробила з Гладуша районного депутата, тому, мовляв, за те, що той не виправдав сподівань, стала докладати усіх зусиль, щоб довести його депутатську неспроможність. Бажання помститися бунтівному однопартійцю Гладушу затьмарювало Ользі Сагач розум. Її камарилья блокувала кожен його крок і навіть вдавалася до прокльонів. Гладушу не давали відкрити свою приймальню, навіть міліцію викликали…

Дійшло до того, що Ольга Сагач з командою вимагали зняти український прапор над депутатською приймальною і районне начальство принизливо прийняло відповідне рішення. Так себе поводити Ольга Сагач могла тому, що за її спиною стояв адмінресурс: адже чиновники Верховної Ради, Кабміну, столичних, обласних і районних владних і правоохоронних структур, всі вони самі або їх родичі отримали землю у заповідних Лісниках і побудували на ній свої хатинки.

IMG_2994Громадським активістам і журналістам, які виступали проти дерибану землі і знищення Чернечого лісу, часто перепадало від охоронців голови-корупціонерки. Але Ольга Сагач, маючи покровителів у всіх гілках влади, з легкістю уникала буцегарні. Натомість, за найбрутальніші порушення закону отримувала нові порції нагород, грамот і подяк.

Односельцям голова замилювала очі святами, художньою самодіяльністю, і регулярними обіцянками покращень, але не спромоглася за 8 років ані побудувати навіть нею ж розрекламований дитячий садочок, ані завершити розробку пропіареного генплану «української Швейцарії»…

Крапку у протистоянні двох ініціаторів відродження села поставив Майдан. А за ним і місцеві вибори. Завдяки передовій частині громадськості села і активістам у боротьбі за спасіння Чернечого лісу при великій підтримці ЗМІ найбільшу кількість голосів отримав Олександр Гладуш.

Ольга Сагач вважала себе ошуканою. Але ошуканими, як це стало зрозумілим сьогодні, є прості лісничани і громадськість, яка чекала, що новий голова ініціюватиме розслідування і покарання за злочини по Чернечому лісу, скоєні за головування Ольги Сагач.

Тепер би новому складу Лісниківської сільської ради та голові, не гаючи часу, оперативно провести інвентаризацію усієї землі Лісників. Та даремні були сподівання людей…

SagachЩо характерно, екс-голова Ольга Сагач з’явилася на сесію і, наче нічого й не було раніше, чи то благословила, чи то затвердила Олександра Гладуша на владу…

А потім вона попросила сільраду: по-перше, продовжити  оренду офісу Громадянського об’єднання з фізіотерапії, яке вона очолює, і між іншим капнула єлеєм на ідею Гладуша, говорячи, що під час децентралізації ГО виступить проти приєднання села до Чабанів. По-друге, запропонувала запрошувати її на сесії в якості помічника районного депутата Миколи Михайленка, іі онука, і натякнула на виділення онуку приймальні…

Що це – новий етап боротьби Олександра Гладуша з Ольгою Сагач на шляху «відродження села Лісники»? Чи, можливо, ця боротьба прийняла гібридну форму. Час покаже.

GladushАле нам видається, що Олександр Гладуш став на хибний шлях і стає таким же самодуром, як і його попередниця.

Замість того, щоб опиратися на людей нового покоління, покоління Майдану, він дозволив затягнути себе в гниле болото чвар і потакання корупції.

 

Нова каденція депутатів Лісниківської сільської ради дуже неоднорідна: частина уявляє собі владу за старою моделлю — попередні обговорення  рішень, одностайне голосування без аргументації, небажання бачити на сесії ЗМІ та представників громади; частина депутатів бачить свою роботу по-новому:  повна прозорість влади перед людьми, відкритість сесій і обговорення рішень у присутності громади. Ось, наприклад, як пояснює свою позицію в цьому питанні Катерина Пасічна (депутат, учасник руху «Чернечий ліс-SOS»).  Як громадський діяч, вона виступає за інформаційну відкритість влади, як базову умову системних змін; вважає  відкритість новою моделлю життя, що продукує нові відносин між людьми і владою, і є основним механізмом подолання корупції і основою реального самоврядування в державі.

Вона цілком по-державницьки вважає, що «поки люди не знають, що відбувається (як витрачається бюджет, що роблять чиновники за свою зарплату, яка земля кому виділяється і чому) – доти вони ніяк не можуть впливати на дії влади… Саме тому нечесна влада й ховає інформацію. Відкритість інформації про дії влади на всіх рівнях у державі – це основна рушійна сила змін на краще. Якщо, звичайно, знайдеться певна кількість активних розумних людей, які будуть вникати у все це і намагатиметься впливати на процеси в державі. Окремий випадок цієї ідеї – реалізація її на рівні села…».

Ось таких людей підтримуватимуть ЗМІ, які бажають справжнього поліпшення українців. Звичайно ж, до цієї справи долучається і журналістський колектив «Нашої версії».

Відео, які ми пропонуємо увазі читачів нашого видання, саме і розпочинають таку підтримку…

Дії і методи роботи сільського голови Лісників Олександра Гладуша, на жаль, справляють враження, що до влади в селі дорвався клон Ольги Сагач. «Наша версія» оголошує рішучу підтримку активістам Лісників у боротьбі проти старих методів роботи влади, заснованих на корупції та закритості від людей!

Джерело: «Наша версія»

Film_LesnikiЛісники: життя після Сагач. Перший фільм

Слідчі ДФС України заблокували роботу Торгово-промислової палати України після того, як протягом року не змогли довести винуватість посадових осіб цієї недержавної неприбуткової організації у нанесенні збитків державі.

21.03.16_nalogovaya__Зокрема, вранці 21.03.2016 року в службові приміщення ТПП України за адресою: м. Київ, вул. В. Житомирська, 33, увірвалися особи, які виявилися співробітниками управління фінансових розслідувань ДПІ Шевченківського району ДФС у м. Києві. Кореспондент «Нашої версії» повідомляє, що правоохоронці розпочали т.з. «обшук», не допускаючи адвокатів.

За спостереженням правозахисників, прокуратура, поліція та Державна фіскальна служба більш ніж півтора роки тому розпочали злагоджені дії по пошуку компромату на посадових осіб ТПП України. Кримінальне провадження, за яким розпочалися «слідчі дії», було відкрите ГСУ МВС України 15.03.2015 року.

Ухвала суду, яку мали на руках фіскали, була прийнята ще 03.03.2016 року. Журналісти пов’язують затримку у проведенні обшуку с необхідністю створити гучний інформаційний привід напередодні засідання Президії ТПП, яка може «на прохання» екс-депутата від БЮТ Олександра Дубового порушити питання зміни президента Торгово-промислової палати.

Нагадаємо, що журналісти пов’язують DDOS-атакі на сайт «Нашої версії» с публікацією матеріалів, які в негативному сенсі висвітлюють діяльність бізнес-імперії пана Дубового.

Нагадаємо також, що газета «Наша версія» в лютому-березні ц.р. зняла фільм «НЕПРИСТУПНА ПАЛАТА» про спробу рейдерського захоплення ТПП з боку Олександра Дубового та відповідних політичних сил.

Джерело: Наша версія

Стає зрозуміло, чому Україна програє інформаційну війну. І завдяки кому. Купка нахабно-переляканих чиновників та якісь мутні “грантососи-медіаексперти”. Осмисленої державної інформаційної політики як не було, так і немає! Хоча саме для цього створили цілого держбюджетного монстра – Міністерство інформаційної політики. З подачі тих веселих хлопців, у зоні АТО, особливо у 1-3 лініях оборони, розпочалося справжнє принизливе полювання на вільних журналістів!

minstec

Дивно, що кореспонденти великих олігархічних ЗМІ мовчки проковтнули цю пілюлю. Доводиться боротися спираючись на маленькі культурологічні сайти, які і можна назвати залишками так званої вільної преси.

Отож, ще раз про перешкоджання журналістській діяльності, цензуру, обмеження свободи слова, пересування, демократичних норм у Донецькій та Луганській областях, де з юридичної точки зору відбуваються грандіозні порушення Конституції України. Там майже два роки йде війна, яку вперто не хочуть визнавати на законодавчому рівні. Відкриту агресію Росії назвали АТО, а дві великих області проголосили Зоною. Генії юриспунденції! Фронт – то лінія розмежування. Окуповані землі – територія непідконтрольна українській владі. Українська земля – територія підконтрольна. Три лінії оборони. Від кого? Типу незаконні озброєні формування і російсько-терористичні війська. Всі до того якось і звикли, а пресують чомусь лише журналістів.

Маючи паспорт громадянина України і посвідчення “аполченца” ДНР-ЛНР у таємній кишені, можна легко дістатися будь-якої точки вздовж лінії фронту. Рейсовим автобусом чи автівкою. Повна свобода. А от будучи громадянином, патріотом і журналістом з фотоапаратом і відеокамерою, миттєво перетворюєшся на потенційного шпигуна. Що спершу шокує, а нині викликає протест, яким хочеться поділитися з тими, хто може вплинути на ситуацію. Адекватних ще не знайшли. В процесі…

Про військових кореспондентів, які цілеспрямовано їздять у бойові частини, скажу, що їм дійсно потрібна акредитація, дозволи, супровід, осмислення терміну військова таємниця. То справа серйозна і ставитися до неї варто відповідно. І Міноборони вже напрацювало певний прийнятний досвід. Прикол у кількості. Більше 5000 так званих “журналістів” пройшли “спецперевірку”  СБУ і судячи з усього, утворили на фронті ще одну лінію оборони – потішну. Підозрюю, то справжні “герої”, деякі з яких справді швидкісним Хюндаєм доїхали до Краматорська, випили винця на фуршеті і увечері повернулися. Дехто взагалі не доїхав. Справжніх фронтових кореспондентів у нас кілька десятків. І читачі та глядачі їх прекрасно знають. Честь їм і хвала!

Що робити журналістам, які пишуть на теми педагогіки, культури, економіки, спорту? Ми просто сідаємо на рейсовий автобус і їдемо скажімо у звичайний райцентр Мар`їнка, відвідуємо публічні заклади, що працюють – музей і бібліотеку, потім у сільський музей Новомихайлівки. І повертаємося. Нюанси – нещодавно у дах потрапив Град і не розірвався, під вікнами гахнуло пару мін – все посікло осколками, у двір музею Новомихайлівки прилетів снаряд – вишибло всі вікна. Дорога йде вздовж траншей і бліндажів Першої лінії оборони, деякі ділянки якої прострілюються снайперами і у прямій наводці кількох артбатарей. І там живуть люди, ростуть діти. Майже два роки. Аби я туди поїхав офіційно як журналіст, завернули б на блок-посту – акредитація, дозвіл штабу сектору, замполіт… Хоча, ми їхали в музеї! Цивільні заклади в звичайних українських населених пунктах, що фінансуються з бюджету і постійно проводять масові заходи за участі дітей. Те саме школи, дитсадки, промисловість… Рівень дискримінації і приниження звичайних журналістів відчуваєте? Написав я про це в Мінстець Ю.Стецю – є проблема, вивчить, вплиньте і вирішіть. http://museum-ukraine.org.ua/?p=6763

Відповіла якась видно напівпритомна баришня, до якої нічого не доходить, навіть якщо прочитати ще раз, повільно і вголос. Суть – Мінстець не може! І цікавенький лінк, що я повинен мати, аби поїхати на екскурсію в музей Донецької області:

“Страховий поліс на роботу журналіста в зоні бойових дій

  • Сертифікат про проходження спеціалізованого тренінгу військового журналіста.
  • Допуск до роботи в зоні АТО від СБУ (можливо буде встановлена додаткова перевірка).
  • На момент прикріплення журналіст має перебувати у відмінному фізичному стані. Перед прикріпленням представники ЗМІ повинні консультуватися з лікарем.

ПРЕДСТАВНИК ЗМІ повинен обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту, що включають в себе, як мінімум, бронежилет не менше 4 класу захисту, шолом з відповідним маркуванням “Преса”, мати при собі медичну аптечку (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги) та вміти нею користуватися. Договір страхування життя та здоров’я зі страховою сумою не менше 100 тис. грн. або в іноземній валюті…”

Хочеться ввічливо поцікавитися, це осмислена підстава Міністра Ю.Стеця, чи у тому Міністерстві всі такі інтелектуально прокачані? Чи це якийсь новітній стиль у спілкуванні з пресою? У Донецькій і Луганській областях діють Закони і Конституція України? Це не анекдот! Листування редактора журналу з Міністерством на дуже важливу тему роботи журналістів у цивільних закладах прифронтової зони:

Міністру інформаційної політики України пану Ю.Стецю

Шановний пане Юрію!

Журнал “Музеї України” інформує Вас про грубе порушення Конституції України, обмеження свободи слова, пересування, перешкоджання роботи журналістів у так званій прифронтовій зоні АТО, якої юридично не існує!

Повідомляємо, що на територіях, прилеглих до так званої “лінії розмежування”, якої юридично теж нема, живуть сотні тисяч громадян України, виховуються діти, відповідно, забезпечується робота всієї інфраструктури. У тому числі закладів освіти та культури. Проводяться публічні масові заходи. Вся відповідальність за ситуацію у тих районах покладена на органи місцевого самоврядування. Діють Закони України у повному обсязі.

Однак, деякі структури Генерального штабу ЗСУ та Міністерства оборони України, при неналежній увазі Вашого відомства, вирішили поставити себе над Конституцією України, Президентом, Урядом, парламентом. Мова йде про безглузді обмеження для журналістів центральних та місцевих ЗМІ і абсолютно абсурдної акредитації в так званому прес-центрі АТО, легітимність якого варто вивчити, отримання дозволів на пересування пресі в штабах секторів АТО, хоча журналісти їдуть на діючі цивільні об`єкти, особливо, для висвітлення роботи закладів освіти і культури, що потребують у тих страшних місцях, постійної громадської уваги.

Просимо Міністерство, у межах діючого законодавства, негайно вивчити це болюче питання, і забезпечити безперешкодний доступ журналістів до діючих цивільних закладів, наших співгромадян, що не з власної волі живуть на війні, якої офіційно нема, поблизу фронту, якого за документами, не існує.

Вихід простий – якщо бойова обстановка дозволяє, і на блок-постах відбувається вільне пересування місцевих жителів, дітей, хворих, стариків, значить дозволено і безперешкодне пересування таких же громадян України – журналістів. Відповідно, вільний збір інформації у закладах, що не відносяться до оборонної сфери і не порушують законів про військову чи державну таємницю.

Дискримінацію журналістів за професійною ознакою в зоні АТО треба негайно припинити!

Можливо, варто провести якісь дослідження, вивчити закордонний досвід, організувати міжвідомчий круглий стіл, але напругу варто зняти!

Очікуємо публічної відповіді!

З повагою!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

 

Шановний Вікторе Вікторовичу,

Міністерство інформаційної політики України (далі – Міністерство)

розглянуло Ваше звернення від 06.03.2016 року щодо обмеження свободи

слова, пересування, перешкоджання роботи журналістів у зоні АТО.

Повідомляємо, що Міністерство у своїй діяльності базується виключно на

принципах захисту свободи слова та думки, захисту прав громадян на

вираження своєї позиції.

 

З метою розширення інформаційних потоків із зони АТО Міністерство

оборони України спільно з Міністерством інформаційної політики України

відкрили додаткові інформаційні підрозділи, завдяки чому журналісти

можуть оперативно отримувати інформацію з передової та оформлювати

прес-карти для роботи в зоні АТО. В травні 2015 року стартувала програма

«Embedded journalism» - програма прикріплення журналіста до військової

частини.

Враховуючи вищезазначене, пропонуємо журналістам долучитися до

програми та безперешкодно протягом тижня перебувати у військовій частині

в одній з обраних точок.

(http://mip.gov.ua/content/proekt-embedded-journalism.html)

 

Разом з тим, повідомляємо, питанням акредитації журналістів у зоні АТО

займається Служба безпеки України. Міністерство оборони України здійснює

на основі акредитації друк прес-карт АТО для журналістів та перепуск в

населені пункти. Міністерство інформаційної політики не має повноважень

здійснювати контроль за умовами виконання повноважень вказаних структур.

 

--

З повагою,

Ольга Огієнко

Головний спеціаліст сектору

зв'язків з громадськістю

та координації з органами влади

І те, що можна прочитати за лінком, якщо дійде і знімуть:

Шановні журналісти!

Міністерство оборони України спільно з Міністерством інформаційної політики України продовжують проект «Embedded journalists» – закріплення журналіста за військовою частиною в зоні АТО, та запрошують журналістів взяти участь.

На посаду Embedded journalists передбачено 4 точки з щотижневою ротацією.

Участь у конкурсі на Embedded journalisms можуть взяти журналісти, які мають:

  1. Страховий поліс на роботу журналіста в зоні бойових дій
  2. Сертифікат про проходження спеціалізованого тренінгу військового журналіста.
  3. Допуск до роботи в зоні АТО від СБУ (можливо буде встановлена додаткова перевірка).
  4. На момент прикріплення журналіст має перебувати у відмінному фізичному стані. Перед прикріпленням представники ЗМІ повинні консультуватися з лікарем(-ями) щодо свого стану здоров’я. Журналіст усвідомлює, що у випадку, якщо у нього виявляться в анамнезі захворювання серця або легенів, а також ішемічної хвороби, або інші хронічні чи поширені захворювання, або схильності до таких хвороб, а також у період вагітності не можуть брати участь у таких заходах. ПРЕДСТАВНИК ЗМІ декларує відсутність у нього будь-яких травм, або наслідків травм, що можуть спровокувати хворобу під час прикріплення.

Статус Embedded journalists передбачає підписання контракту між журналістом, ЗМІ і Міністерством оборони України про нерозголошення державних таємниць та інформації, яка може загрожувати інформаційній безпеці України. З журналістом буде постійно працювати прес-офіцер.

Редакція ЗМІ, представником якого є Embedded journalists, має гарантувати дотримання вимог трудового кодексу та класифікувати перебування журналіста в зоні АТО як офіційне відрядження.

ПРЕДСТАВНИК ЗМІ повинен обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту, що включають в себе, як мінімум, бронежилет не менше 4 класу захисту, шолом з відповідним маркуванням “Преса”, мати при собі медичну аптечку (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги) та вміти нею користуватися.

Місце перебування журналіста: р-н Широкине, Піски, Авдіївка, Щастя.

Від редакції на одну точку на один тиждень максимально може бути приписано на embedment не більше 2 представників редакції.

Просимо надсилати необхідні документи на адресу   Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript за два тижні до запланованої дати перебування в АТО. Договір страхування життя та здоров’я зі страховою сумою не менше 100 тис. грн. або в іноземній валюті за курсом НБУ на дату укладання договору можна отримати у членів наступних об’єднань страховиків:  Асоціація страховий бізнес, Ліга страхових організацій України, Українська федерація убезпечення.

Примітка: за довідками можна звернутися до генерального директора Асоціації страхового бізнесу Білошицької Людмили Анатоліївни – 067 547-27-01

PDF-презентація спільного проекту МІП та МОУ

А ось тут варто поговорити про певні ознаки корупції в Мінстеці. Аби потрапити у прифронтову зону з акредитацією, збираються страхувати життя у конкретній приватній страховій фірмі. Телефон її представника Білошицької Людмили Анатоліївни відкрито вказаний на сайті центрального органу державної влади, яким є МІП! Привітна пані Людмила дає номер свого заступника, а той вказує реальний номер фірми – 2392311,- 14. Милі дівчатка розповіли, що мінімальний внесок 1000 гривень на сім днів. А якщо довше? А наскільки грошей вистачить! 145 гривень на день! Як все чарівно!

Особливо, знаючи, що страхові фірми дуже щедрі і завжди за такі послуги щиро віддячують тих, хто допоміг! І хто там у Міністерстві такий спритний? Може СБУ і Антикорупційному бюро час здійснити “спецперевірку” дармоїдів з Мінстеця, а не шмонати журналістів, які своїм коштом їдуть у прифронтову зону, реально ризикують. Проект, у плані чийогось особистого збагачення суперовий! 4 поїздки на місяць. 1000 гривень страховки з кожного журналістського носа! А турфірми залучати не пробували? Ще є асоціація готелей. Асоціації перевізників, ресторанів, масажисток… Дерзайте!

Окрема зелена тема – організація поїздок іноземних кореспондентів. Хто, куди, за скільки їх пускає, супроводжує і допомагає… Там вже колеги досліджують, чекайте…

Чиновники Мінстеця готові поговорити на всі означені теми з тими, за інтереси кого вони так “переживають” – бійцями АТО, мешканцями прифронтової зони, журналістами?

І чи не є наведені факти саботажно-системними? Такими, що підривають національну безпеку і оборону у їх інформаційному сегменті?

Спробуємо отримати відповідь з парламенту…

 

Голові Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Сюмар В.П.

Шановна Вікторіє Петрівно!

Журнал “Музеї України” просить Вас негайно втрутитися у ситуацію з грубим порушенням державними органами Конституції України, діючого законодавства, прав українських журналістів у зоні АТО. Варто зняти обмеження щодо пересування, збору інформації співробітникам ЗМІ, які відвідують населені пункти прифронтової зони і пишуть про життя тих людей, роботу закладів культури, освіти, спорту, економіку…

Складається враження, що на певних територіях України виникли зони, куди журналісти, громадяни України, не можуть потрапити через заборону силових структур, у той час, коли всім іншим категоріям населення, вільне пересування забезпечене. Вже можна говорити про дискримінацію журналістів за фаховою ознакою.

Опубліковані матеріали і листування додаються.

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в зону АТО

Джерело: http://museum-ukraine.org.ua/?p=6821

Как захватить власть над государственным или частным предприятием - понятно. Суды-пересуды, титушки, йовбаки и полиция. Но вот как посадить в кресло президента общественной организации своего человечка, если главу организации выбирает сотня самодостаточных бизнесменов, - это вопрос.

А если общественная организация опирается на давнюю мировую практику и регулируется отдельным законом – это вопрос вдвойне.

А если ставленник – с криминальным душком?!

«Секьюрити ЮЭй» подсмотрел алгоритм действий по рейдерскому захвату общественной структуры в постмайданной Украине.

-0V2A07091.Предварительные мероприятия

А. Подобраться к административному ресурсу. Лучше повыше. Без 2-3 миллионов к топ-чиновнику лучше не подходить. Если покупать ресурс в розницу через судей, прокуроров и полицейских – обойдется дороже (стоимость одного обыска – от 50 тыс. у.е., взятие под стражу одного человека – до 100 тыс. у.е).

Б. Купить «говорящие головы», которые примелькались в телевизоре. Если нет бюджета на народного депутата, то сойдут «эксперты» и «журики». Лучше, чтобы число активно говорящих на всю кампанию было не меньше десятка. Одна публичная засветка по заданной теме может обойтись в 300 и более долларов.

В. Найти в организации 12 латентных подлецов, которые безнаказанно воруют. Пообещать им, что после смены руководства они продолжат воровать, но на более высокой должности.

2. Начало рейда

Начальный период может длиться от трех месяцев до одного года. Задачи, которые должны решить целевые группы:

А. Силовики ищут зацепки, чтобы открыть уголовные производства против организации. Для этого не важно, было ли событие преступления. Важно вызвать общественное осуждение «преступников». Например: «Уклонились от налогов на сумму 10 миллионов!» «Украли из госбюджета 20 миллионов!» «Передали имущество России на 50 миллионов!»

После открытия производств необходимо закидать должностных лиц организации повестками на допросы. Чтобы бухгалтеры и секретарши каждый день ходили в разные структуры: в прокуратуру, к фискалам, в полицию и СБУ. А в повестке можно в скобках дописать: «для возможного вручения подозрения».

После недели-двух общения со следователями должностные лица будут тайно грезить о президенте, при котором им не будет сниться тюрьма.

Б. «Говорящие головы» нагнетают истерию вокруг организации. Брызгание слюной по телевизору и возмущение в Фейсбуке они должны подкреплять письмами-жалобами. Письма должны скопом уходить на первых лиц государства и зарубежным послам. Проверенная форма письма – «по жалобам трудящихся».

В. «Подлецы» в структуре организации должны сеять панику и ненависть к действующему президенту. И вербовать новых противников действующего лидера.

3. Апогей

А. Силовики начинают обыски. Обыски должны длиться несколько дней и сопровождаться выносом компьютерной техники. После этого можно вручать подозрения и избирать меру пресечения для тех, кто еще остался верен президенту. Первых лиц необходимо изолировать в СИЗО или дома. Адвоката – если слишком «умный» – лучше отправить на нары.

Б. «Говорящие головы» могут включать пластинку «Мы же говорили!» И излучать радость по поводу торжества справедливости.

В. «Подлецам» следует громко удивляться: «Как же так?! Я столько лет с ними работал! Думал, что они порядочные. А они – хапуги!»

4. Финал

Ставленники в сопровождении полиции заходят в опустевшие кабинеты и обещают членам организации «Жить по-новому». Уставшие и испуганные люди голосуют за нового президента. «Подлецов», как и обещали, назначают на новые должности и объявляют им таксу за право воровать дальше.

«Говорящим головам» выдают премии. А силовики закрывают производства и выпускают на волю всех арестантов: «Извините, мы разобрались. Вы ни в чем не виноваты».

Вот так просто. Алгоритм уже работает применительно к Торгово-промышленной палате. Украинцы имеют возможность наблюдать, чем закончатся попытки неких влиятельных людей захватить общественную институцию. Лично мне интересно. Должен же я понимать, есть ли шанс у этой страны?

02.02.2016 г. прокуратура Киева в качестве свидетелей вызвала на допрос должностных лиц Торгово-промышленной палаты Украины. Синхронно с прокурорами «отработали» следователи киевского главка Государственной фискальной службы и Шевченковского управления полиции. Они вызвали одних и тех же лиц, и сделали это аккуратно – так, чтобы у сотрудников ТПП не возникло накладок по времени.

Бизнесмены заподозрили, что действия правоохранителей координируются из единого штаба. Результатом стала акция протеста членов ТПП под стенами столичной прокуратуры. И прокуроры, и активисты на камеры обвиняли друг друга в давлении: первые – на следствие, вторые – на общественный институт, защищающий интересы предпринимателей.

Автор попытался разобраться, что стоит за этими обвинениями.

1 2 3
6 7 8
9 10 4
Повестки подписали:

от прокуратуры г. Киева – прокурор Вильчинский

от СУ ФР ГУ ГНИ в Шевченковском районе ГУ ДФС в г. Киеве - ст. следователь Сак

от Шевченковского УП ГУ НП в г. Киеве – следователь Загладько

 


Торгово-промышленную палату многие ошибочно принимают за государственную структуру. Даже уважаемый канал «1+1», освещая февральскую акцию протеста, назвал ТПП «ведомством». На самом деле, Палата – это негосударственная неприбыльная самоуправляемая организация, помогающая бизнесу на внутреннем и внешнем рынках. И это не украинское ноу-хау. Система торгово-промышленных палат имеет развитую мировую сеть с многовековой историей.

0V2A0739 

Фабула уголовного производства, из-за которого возник сыр-бор, «тянет» на десять миллионов гривен. Речь идет об активах, принадлежащих Крымской палате до аннексии полуострова. Члены этой Региональной палаты в 2014 году быстренько поклонились российскому триколору. И помахали ручкой Киеву, взяв управление активами на себя.

Прокуроры, с которыми автору удалось пообщаться, не смогли предложить алгоритм действий общественной организации по спасению своего имущества в Крыму в период «русской весны». Увы, после «референдума» к россиянам уходили не только общественные, но и государственные активы. Редкому бизнесу удавалось спасти свои деньги. Тогда в чем же провинилось руководство ТПП Украины? Какие «действенные меры» должны были предпринять, но не предприняли должностные лица Палаты по возвращению ценностей на территорию Украины?

Цинизм ситуации в том, что это государство отдало Крым России. И теперь это же государство ищет виновных в утрате материальных активов среди своих граждан.

Хотя, очень похоже, что дело совсем не в полуострове и его бедах. А ситуацией вокруг ТПП управляет некто, кому легко удается переступать через юридические и моральные барьеры. Тот, кто может спустить правоохранительных псов на любое неугодное существо, и у кого есть личный интерес.

Google «думает», что за атаками на организацию стоит бютовец Александр Дубовой. Такое предположение еще осенью прошлого года на «Украинской правде» сделал журналист Павел Шеремет. Первый вице-президент ТПП Михаил Непран шутит, что желающих стать его шефом уже «вагон и маленькая тележка». Дескать, кресло главы Палаты - это лучшее, о чем может мечтать бывший рейдер или обанкротившийся политик. Возможно, г-н Непран имел в виду Александру Кужель, которая больше года метает молнии в президента ТПП Геннадия Чижикова.

Но это и не важно. Важно то, что прокуратура, полиция и фискалы очередной раз выступили исполнителем политического заказа. Реформы - реформами, а на практике со времен Януковича мало что изменилось. Прокуратура продолжает терроризировать людей и бизнес.

0V2A0712 

По словам адвоката Дениса Цыпина, играющего на стороне ТПП, уголовные производства против должностных лиц Палаты были открыты формально. Адвокат уверен, что правоохранителям просто нужен был доступ к документам неправительственной организации, чтобы попытаться отыскать какие-нибудь зацепки.

0V2A0699 

Выйдя от прокуроров, Денис Леонидович предположил, что следователи прекрасно осознают, что имеют дело с политической «заказухой». По его мнению, рядовые правоохранители имитируют деятельность и затягивают проведение расследования в надежде, что конъюнктура в стране может измениться. А пока адвокат прогнозирует открытие новых уголовных производств против ТПП и сожалеет, что не сможет защищать права своего клиента с использованием правовых Povestki_smи процессуальных механизмов.

В ущерб Украине.

Вот такая правда.

Видео с акции – ТУТ.

 


P.S. 03.02.2016 на своей странице в Фейсбуке адвокат Цыпин сообщил, что правоохранители принесли в ТПП еще 16 повесток. «Я думаю, что это коллапс прокурорско-полицейской системы» - отметил адвокат. – «Теперь полисменам не дают заданий «сажать» или искать, их заставляют тролить оппонентов! И полисмены готовы быть тролями... Затравленные, люстрированные, деморализованные, они хотят служить... ВСЕМ, кто может их содержать!»

Автор: Алексей Попов

Источник: "Наша версия"

Страница 1 из 5